ритрит у затемнення/2011

Юлія Головкіна – /ЧОРНА РИСЬ/

Чим був для мене цей похід?

Стрибок у повну невідомість, коли і маршрут, і компанія, в якій доведеться йти, і зміст семінару – питання відкрите. Повна готовність, інтерес і очікування Пригоди.

Головне питання таке: “Чим я здивую себе в нових обставинах?”. Одразу можна сказати, що дивуватися доводилося весь час, і це чудово.

По-перше (і це було для мене несподіванкою), власній слабкості, бо рюкзак, який жахав мене своїми розмірами ще вдома, виявився для мене спочатку непосильно важким, особливо коли першого дня доводилося весь час лізти в гору.

По-друге, практиці мовчання. Вона дозволила переживати всі процеси набагато глибше, ніж я звикла, “не забалакуючи”. І ще – які дивовижні емоції піднімалися, коли, зупиняючись на підйомі, я дивилася вниз! (Зупинятися мені доводилося часто). Радість, щастя, відчуття польоту…

Дивовижне поєднання, ноги гудуть, серце калатає, насилу відновлюю дихання, (тобто фізично важко), а відчуття – “Яке щастя, що я зараз тут, як усе чудово, як я люблю життя!” Ще мене дуже здивувало, що зовсім майже не хотілося їсти, хоча начебто мало б бути навпаки, свіже повітря, навантаження тощо. Організм, мабуть, вирішив не обтяжувати себе процесами травлення, а брати енергію напряму.

А гірське озеро, біля якого ми стояли два дні на затемнення! Яка краса, залишки снігу на схилах, струмочки, що витікають із нього, зелена долина!

Затемнення, містичний час, час звільнення від старих програм і постановка нових цілей. Я вперше в житті весь час, поки воно тривало, (4 години), майже не відривала погляду від місячного диска.

Сліпі практики (хто хоч раз проходив, розуміє, що тут розповідати марно, глибину розуміння себе в цих процесах і яскравість вражень неможливо передати словами), коли Світ відкривається перед тобою не в кольорі й світлі, а в відчуттях, смаках, запахах, температурі, а люди – не в словах і міміці, а в дотиках, в намірах, які потрібно вгадувати, відчувати, бо розмовляти ж не можна!

А найголовніше, мабуть, для мене, це постійна практика відстеження своїх думок-емоцій-вчинків. Підкреслюю: постійна практика! Те, що це важливо – бути цілісною, тотальною, не дозволяти розпорошуватися і рвати себе на частини хаотичним думкам і почуттям – це я знала давно.

Те, що тут доводилося це робити, писати, постійно аналізувати і створювати тим самим ЗВИЧКУ, це, мабуть, найцінніше для мене. Хоча, звісно, важко щось виділити, все було цінним, рідко коли тиждень минає так насичено, плідно і з таким кайфом!

І, взагалі, можна ще багато такого розповісти, бо кожен день був відкриттям, безліччю відкриттів!

Я відчуваю, що все це сильно мене змінило, і моє звичайне життя набуло нового змісту. Я з цікавістю спостерігаю за собою, бо тепер часто поводжуся по-іншому, не так, як звикла раніше.

Я дуже вдячна всім, хто був там, кожен вносив свою неповторну частину в загальний процес, згадую з радістю, і згадую… згадую!

ПРИГОДА ВІДБУЛАСЯ! Коли наступна?

Юлія Головкіна (ЧОРНА РИСЬ)

Фото в тексті провідника Сергія Крижановського http://northwind.gallery.ru/

Останній РИТРИТ літа 2011 серпень у Карпатах