вогнехождення 2011, Одеса

Леонід Бандюк /Орлан/

Вчора до нас в Одесу приїхала київська шаманка – у миру Наталія Валицька – психолог-еволюціоніст, фахівчиня з етнічних традицій з ритуалом Переходу – у дні літнього сонцестояння простір Землі дозволяє здійснити ті трансформації, до яких готова і свідомість, і Душа.

Шаманське дійство почалося за тиждень до самого ритуалу – з моменту пошуку місця для ритуалу. Ми ходили по всяких більш-менш обжитих місцях, нас лякали пожежами, інспекцією, і так нічого підходящого не змогли знайти.

Я звернувся до мого друга, який живе в селі неподалік від Одеси, звичайного автомайстра. Але по суті він шаман – займається дайвінгом, літає на літаках, які сам і конструює. І свідомість у нього як у просвітленого.

Нас привезли на машині – і ми одразу закохалися в місце для ритуалу – коса на лимані. У цьому місці яскраво були присутні всі чотири стихії – земля у вигляді піску, вода – лиман, повітря – дув приємний вітерець. Ну а вогонь ми принесемо з собою ))

Увечері, по приїзді групи на місце , ми одразу ж, для співналаштування з місцем, висловили вдячність духам місця – і як підношення прибрали сміття на найближчій території, якого набралося 4 великі 120-літрові мішки. Потім кожен із нас зносив гілки для багаття.

Це обов’язкова дія. Кожен учасник має сам принести дров до багаття, як символ того, що він привносить зі свого минулого алхімічний матеріал: травмуючі події, обмежуючі якості, та різні опори й страхи – для трансформації. Так з енергій минулого людина через ритуальний ВОГОНЬ створює ресурс для свого майбутнього – а це процес набуття особистої сили і харизми.

Щойно ми всілися в коло, на горизонті з’явилися місцеві спостерігачі. На гірці з’явилася легковичка з людьми. Потім вони спустилися ближче до нас. І що найнезвичайніше – вони просто спостерігали за нами. Але й підходили все ближче й ближче. У якийсь момент вони підійшли настільки близько, що Наталія підкликала їх до нас. Це було чарівно. Такого гарного спілкування з місцевою «братвою» я ще не бачив:

Хлопці попросили в неї дозволу бути присутніми, і вона запитала:
– це ми у вас у гостях чи ви в нас?
і простий світловолосий хлопець, усміхнувшись, відповів:
– цей світ для всіх нас...

Словесне айкідо найвищого класу. Ми всі просто захоплювалися майстринею. У результаті місцеві хлопці до самого нашого від’їзду тусувалися на виду, неподалік. Своєю присутністю вони зайняли своє місце в нашій містерії – створюючи легкий фон – символізували соціум – який в їхніх особах приймав: цікавився та поважав наше містичне дійство – підтверджуючи, що не протистояння, а мирне співіснування можливе, і взаємно корисне в нашому світі.

Після знайомства в колі ми приступили до шаманських практик. Почали ми з усвідомлення Знака, який дає нам Всесвіт на поточний момент. Кожен із нас відкрив нову грань у собі, на щось подивився з нового, несподіваного боку. Кожен отримав свій персональний інсайт.

Коли сіло сонце, почався сам РИТУАЛ ВУГЛЕХОДІННЯ.

Звучання і танці під звуки варгана та шаманського бубна навколо багаття. Очищення стихіями. Звільнення свого тіла і струн Душі. Спалювання власних страхів і проблем. Вони привели наші свідомості в якийсь містичний настрій. З’явилося відчуття що можна звернути гори. Купа радості й свободи.

І це все було лише підготовкою наших тіл і Душ до ритуалу.
Це не просто «прикольна практика», як її подають деякі «майстри». Це велике дійство для наших Душ. Під час проходження по палаючому вугіллі очищається астральне тіло. Наповнюються енергією поля наших намірів.

І ось усі дрова згоріли, перетворилися на вугілля, і Наталія /Сахіс/ створила для нас доріжку.

Коли “стежка переходу” була створена і мерехтіла, перегукуючись із молочним шляхом на небесах, назустріч першим ідучим зійшов помаранчевий, як і саме вугілля, Місяць. Хвилювання, страх, бажання, радість – дикий коктейль найрізноманітніших почуттів переповнював усіх нас.

І ми закачали штани до колін і пішли. Кожне проходження по “вогняному молочному шляху” – це момент тотальності – синхронізації тіла, енергії та наміру. Загадане бажання в цей момент набуває напряму і сили – відбивається звершеним фактом у нашому майбутньому.
Падали зірки…Небо брало участь у процесі і підтримувало нас.

Хто йшов, хто біг. Але найголовніше – змогли пройти всі! Дехто навіть пройшов доріжкою 5 (п’ять!) разів. Комусь було боляче, а хтось майже нічого не відчув.
Але всі відчували велику радість, легкість і любов до всіх.

Як пояснювала шаманка, якщо на стопі виникають сильні відчуття (печіння, біль, опіки) – то це показник, що в нашому тілі щось не гаразд – тут відбувається і діагностика, і зцілення одночасно. Тож мікротравми треба вітати – біль оживляє в нас омертвілі місця, як у тілі, так і в душі. Відкриваючись і приймаючи її – біль ми вчимося трансформувати в задоволення. Ця навичка переноситься в результаті містерії на саме життя. Так ми віднаходимо ресурс для створення себе нового. Усе всередині нас самих.

З’явилися невеликі опіки?
Хочеш енергії? Спостерігай опік як відчуття – дихай і трансформуй, дивуйся і насолоджуйся, як відбувається алхімія у твоєму тілі…
Хочеш інформації? Приходь додому, відкривай карту Су-джок терапії, і дивись, який орган вимагає пильної уваги. Далі відкривай таблиці з психосоматики – і шукай, що в поведінці потрібно змінити.

Отже, по вугіллю пройшли всі, хто хотів. А потім було фінальне чаєво-водо-пиття. Бо після такого дійства хочеться і пити, і поділитися враженнями, що переповнюють.

Поспілкувалися, поділилися враженнями, завантажилися в автобус і поїхали додому.

Коли я переступив поріг свого дому, на небі вже зникли всі зорі й починало світати. Воістину зустріч світанку, як і було заплановано. Новий день, нове життя!

Зараз, коли пишу цю статтю, намагаюся згадати, що ж я там відпускав, які труднощі, які проблеми. І нічого не пам’ятаю. «Значить добре відпустив», як учора сказала Наталія. І справді, незважаючи на те що дуже хочеться спати, по всьому тілу така легкість і свобода відчувається.

Вітаю тебе, Світе! Я приймаю тебе таким, який ти є! Я дарую тобі всю радість і любов, що є в моєму серці.

Леонід Бандюк /Орлан/ http://vkontakte.ru/leonid.orlan
http://lion-son.livejournal.com