віпассана/ травень 2011

Анна Добровольська /Квітуча Яблуня/

Будь у меня ковер плетеный райский,
Сотканный золотым иль серебристым светом,

Будь черный, синий иль другой,
Будь цвета ночи, дня иль полусвета он —
Я расстелил б его перед тобой!

Но я бедняк и у меня лишь грезы,
Я простираю грезы под ноги тебе,
Ступай по ним легко, мои ты топчешь грезы… /У.Йетс/

У житті кожної людини є поворотні події, після яких починається новий відлік часу, новий стан, оновлений погляд на життя. Таким поворотом, обнуленням колишньої програми став для мене шаманський кемп у травні 2011 року.

Мабуть, назву свою поїздку в Карпатські гори подорожжю до якоїсь чарівної країни, дуже схожою на те, як у «Хроніках Нарнії» діти мандрували через шафу або картину на стіні. Потрапляння в зовсім іншу реальність, можна навіть сказати, в інший вимір, перебування в якому справило виключно цілющий ефект.

Мені дуже сподобався внутрішній стан, коли, відриваючись від усього звичного, того, що оточує роками, вимикаю телефон, вдягаю шапку-невидимку для рідних і близьких і крокую, повертаючись до себе, знімаючи соціальні маски, що стали непотрібними. Виявляється, присвячувати свій час собі ж потрібна певна сміливість. З усього цього вийшло генеральне прибирання.

Зробила інвентаризацію, подивилася на помилки, заодно зрозуміла, для чого вони, розчахнула вікна й двері, вимила підлогу й запалила світло в найдальших куточках – спочатку боляче й страшно, а потім відчуття простору і «дихається легко». Саме так. Так, для того, щоб себе пізнати, варто було їхати за тридев’ять земель.

Дякую Провідникові за обраний ним шлях і місце для стоянки. У такому гарному й доброзичливому місці сили я була вперше.

Дивне відчуття того, що на нас чекали. Відчувалася жива й дуже потужна Присутність, перед якою вперше відчула почуття благоговіння.

Допомога й підтримка були колосальні, і, можливо, тому багато процесів, досить глибоких і болісних, проходили дуже м’яко. Ніби після операції вже за 5 хвилин забуваєш про неї.

І червоною ниткою крізь увесь кемп – отримання величезного задоволення від усього, що відбувалося, починаючи від розплющування очей уранці, власного вдиху-видиху, йоги на ранковому сонячному схилі, чашки чаю із сухариком – задоволення, гострішого за яке ще не доводилося відчувати.

Відкрився дуже гарний спосіб життя – отримання задоволення від того, що просто… просто хочеться жити…сміятися, плакати, шепотітися, цілуватися, забувати, обіймати, ображатися, сердитися, повертатися, і любити, любити, любити…Життя, таке, як воно є…Вдих-видих…Ура! Є контакт! З собою! Знайшла!! Себе!!

З’явилося відчуття «поза часом», відчуття себе тут і зараз, відсутність у розуму навіть бажання бігати туди-сюди – позаду нічого такого, а попереду.. попереду все можливо. Варіантів багато, у грі «вгадай-но», а точніше, грі в «очікування», можна напружуватися. Але чогось перехотілося. І в цьому розслабленому дрейфуванні вловити стан «держати ніс за вітром» і діяти, зібравши себе в теперішньому моменті.

Дякую Життю як дивові …
Таке, яке воно є, і в ньому просто відбувається те, що відбувається.
Звільнена від пошуку сенсу… просто, цікаво жити.

Такий ось трапився зі мною цілющий сон про те, як я є, а навколо безпечне й мудре життя, яке піклується, підтримує, пояснює, відповідає на запитання. І кожен новий день – це так цікаво…

Фотографії в тексті Провідника Сергія Крижановського http://northwind.gallery.ru/