Народити Софію…

Народження Жриці.

Водні пологи:
Наталія Валицька

Ще за два дні до початку процесу я раптом виявила, що світ стає яскравішим і об’ємнішим, як дитяча казка. І протягом дня так відбувалося кілька разів – це як увімкнення D6, якщо звичним вважати D3. У мене йде тренінг «Зцілення стосунків» – на презентацію прийшла побачитися дівчина – ось так вона виглядає – з величезним животом.

Ще дев’ять місяців тому ми з нею подорожували Індією, і там, у вологих, схожих на Карпати, Гімалаях, у місті Макклеодганджі, де гніздиться резиденція далай-лами, я їй сказала:
«Прекрасна Аріель – ти вагітна»

Вона заперечувала, уплітаючи велику порцію «батер-зара-райс» і була при цьому дуже мила…

Учасникам тренінгу ми повідомили, що, можливо, одного з вечорів у нас буде зустріч Сонечки)), тож у датах тренінгу можуть бути зміни. Семінар семінаром, а Соня може вирішити: пора!, і я буду в цьому брати участь, так хоче майбутня матуся і, схоже, Сонечка, яка вирішила мені першій повідомити про своє пришестя.

Шість років тому ми з чоловіком народжували свою другу дитину в домашньому затишку – і вона, моя Віра, не перестає мене дивувати своєю чуттєвістю, глибиною та емоційною зрілістю – дуже вже відмінні такі діти від інших, серійно народжених.

Дорога починається з першого кроку й народжується під стопами того, хто йде, і неможливо переоцінити значущість першого моменту приходу в цей світ людини, її першого вдиху й першого звуку. Саме первинне цілісне враження немовляти від входу в життя стане матрицею того, що воно все життя сприйматиме як «норму життя» і реалізовуватиметься в цьому.

Перші пологи тривають довго – а передвісники їх починаються ще за тиждень.
Далеко не всі люди в нашому світі уважні до себе, а тим більше до свого тіла: тут ідеться не про догляд за зовнішністю. Є звичка в людей нашого світу ігнорувати тонкі сигнали тіла – жити в метушні, поспіху, перебувати у світі зовнішніх турбот і цінностей.

У кожного поріг відчутності індивідуальний, як, власне, і система цінностей. Для деяких лише біль є вловимим сигналом, і лише на нього вмикається увага. І тому деяким жінкам здається, що вони народжують швидко.

І все ж є деякі, для яких словосполучення «контакт із собою» – не питання філософії, а здатність реєструвати тонкі сигнали свого внутрішнього життя, зокрема й життя тілесного. Ці люди налаштовані слухати себе й довіряти собі та своєму тілу, не вважаючи, що хтось інший – на кшталт медпрацівника – може краще зрозуміти їх і розібратися в тому, що відбувається всередині них.

Вловлюючи різноманітні відчуття в тілі – і біль, і насолоду – ми осягаємо його мудрість. Цей шлях самопізнання називається Шлях Соми.
Сома – клітина. Соматика – сигнали – мова клітини.

Удень, поговоривши з моєю прекрасною Аріель, я зрозуміла, що після тренінгу їду до неї. Опівночі, переступивши поріг її дому, виявила, що містерія трансперсональних процесів, які було запущено на семінарі, тепер оселилася тут – і це не ігровий змакетований для зцілення підсвідомості простір, а живе поле усвідомленого вибору, уважна готовність відкритися брамам переходу між світами, запросити життя й зустріти людину, що народжується.

Пологи відбувалися в присмерку свічок. Затишний будинок, пес, що виляє хвостом і обнюхує, картини на стінах. Єгипетські мотиви в декорі кімнати: пісочні золоті відтінки, скульптурки з чорного дерева, натуральне каміння – артефакти – трофеї, що приїхали з різних подорожей. Рукотворний затишок – господиня дому рукодільниця й художниця.
Розслаблююча, тихо звучна музика і наше синхронне зв’язне дихання на сутичках – породіллі та її групи підтримки.

Потоковий простір. Тут батько дитяти, що народжується, моя близька подруга Харита – головна акушерка та її доросла донька Стася, народжена у воду. Стася, як світлий дух, то з’являється, даруючи дотики учасникам дійства: своїй мамі й майбутній, і майбутньому татові, іноді вона потирається щічкою, як улюблена кішка, і йде дрімати, згорнувшись калачиком на великому ліжку))
М’яко й дбайливо струмує процес.

Сутички спочатку здаються дуже болісними, тіло стискається й ще не може зрозуміти, що всупереч рефлексам тут треба розслаблятися на болі – капітулювати перед нею – і ми експериментуємо на сутичках з оргазмічним диханням, налаштовуючись на матусю, звучимо – не переграючи, без театру кабукі, так, наче «ти народжуєш оце – я»… Іноді в сутичці ми зливалися руками, іноді потилицею чи спиною, даючи живу опору матусі. Стан глибокий трансовий, і я відчуваю в глибині тіла скорочення матки, поштовхи – так, тіло пам’ятає – і це несподівано й дивовижно.
Дивовижно, що час між сутичками такий довгий, що ми встигаємо стільки прожити, згадати, відчути, посміятися і навіть побачити сни, а в годинному вимірі цей відрізок дорівнює трьом хвилинам – і він продовжує скорочуватися: дві хвилини… хвилина двадцять п’ять.., і подовжуватися у внутрішньому сприйнятті. Глибина – це не метафора, тут це якість і розмаїття переживань.

Потуги – це обопільний процес природної хвилі зусиль матері й дитини. Це коли все, що можна, всередині вже відкрилося, і болісні сутички позаду. Перевіряємо голівку, о диво, вона там усього на дві фаланги від входу, м’яка плюшева, пульсує тім’ячко, дівчинко, ми чекаємо на тебе, іди сюди, тут добре й вільно, виходь, славна…
З кожною потугою наближається момент, коли дитя вже буде готове пірнути під лобкову кістку, відштовхнутися ніжками від діафрагми мами й звільнитися від тісних обіймів материнського лона, випливти у зовнішні води домашнього теплого водойму. Цю частину процесу породілля проживала навприсядки в теплій ванні. Ми чекали стільки, скільки потрібно. Щоб голівка склалася в пологових шляхах, і Софія, не травмуючи ні маму, ні себе, вислизнула назовні, в теплі води ванни.

Коли Матуся на сутичках повисала на міцній шиї, що була під рукою, і сила гравітації в цьому положенні була за нас, допомагаючи вийти дитині. І так, переваживши породіллю на тата – адже це справа пари, прийшла в цей світ Софія. Вона вирнула в теплі води. Її не діставали одразу, дали поплавати у вільній невагомості. Там, ще під водою, розправилися ручки, випросталося тільце, і маля підняло голівку, роззиралося.
Ще кілька секунд, і вона буде готова опанувати повітряну стихію!

Людина народилася!

Напрочуд жовте – живе світло свічок, відбите в червонуватій воді, замшеве рожеве тільце малечі на руках у сяючої мами, «Ну нарешті – ти вже тут!» « – Соню, виходь!» – ще якийсь час тому кликала своє дитя породілля. Малюк розглядає нас широко розплющеними оченятами, переводить погляд, прикриває очі – обмірковує побачене, не жмуриться, легко й м’яко осягає образи й світло світу – долоньки відкриті, ворушить мініатюрними пальчиками з довгими нігтиками, тільце розслаблене, природно випростане – випромінює благодать, спокій. Кричати не збирається.

Як це не схоже на зморщені перелякані грудочки – суміш болю й страху, яких дістають із таких самих переляканих матерів, і статистична інформація про дитину: вага, зріст, стать – єдине, що може бути повідомлено про «індивідуальність» людини, що прийшла у світ. І це те, на що вистачає уваги в напружено контролюючого процес медперсоналу.

А тут інше: о дитя – ти таке… вона така… і лише згодом ми перезираємося: «а хто в нас народився-то? Чи точно дівчинка, чи хлопчик?» Ми й не подивилися – немовляті так затишно на руках мами, слухати той самий, рідний стукіт серця, тільки ззовні. І нам так не хочеться переривати цей благодатний момент єднання. Зараз абсолютно все одно, хто ти, дитя. Ким би ти не була – ти є – і це диво!

Розглядаємо дитя – воно таке, і таке, і так дивиться, і ось якщо дати пальчик – бере, затискаючи у відкритій долоньці, і ніжка на ніжку, і такий сміливий сіро-блакитний погляд)) Такий сильний, такий наповнений, інформативний і довгоочікуваний момент. І ця людина, що прийшла, з самого початку багата своїми унікальними якостями, ось такою індивідуальною!

Пуповину не обрізали одразу. Народжену плаценту було поміщено в коробочку. І так, із «валізкою», дитя перемістилося в «єгипетські покої». Плацента ще кілька годин пульсує, віддаючи немовляті все, що йому належить, після чого пересихає й відпадає протягом двох діб.

Це зветься лотосовим народженням.
Без насильства, усе йде своєю чергою.

Так прийшла в цей світ Софія!
Зачаровувала своєю довірою й спокоєм.
Дитя, прекрасне – ти і є втілена мудрість життя!

P.S.
Через тиждень Софія почувається добре. Провідав її малюк Радомир, також народжений удома в січні 2011 р.