Моя філософія

есе про кохання

Я люблю тебе, Людино.
Люблю справу, якою ти живеш.
Я люблю твоє КОХАННЯ до Світу.
Я захоплююся…
Ні вік, ні стать, ні статус не здатні применшити моє захоплення, повагу.
Щастя знати, що такі люди бувають на Світі.
Я люблю тебе дуже давно, не одне життя, не одну епоху, не один Еон…
Жоден ступінь близькості не зрівняється з цим.
Немає потреби в жодному ступені володіння, бо воно применшило б місію.
Ні, я не хочу ні шматочка…
Я споглядаю…
І цим маю — Усе…
Твоя СВОБОДА дорожча за всі зобов’язання.
Бо захоплююся, як ти НЕЮ володієш.
Бути над людською марнотою — це думати про Тебе, про твій-свій шлях:
«Одного разу я теж Зможу!..».
Горизонт віддаляється, і я не втримаю його… ні за що!

До Архетипу. Літо 2007 р.

Кохання безумовне…

Воно не до зовнішнього. Воно звернене до суті. Джерело його – Любов до Життя. Воно трапляється не від нестачі, а від переповненості. Тому й немає в ньому умов, немає потреби «заволодіти». Воно поза часом. Воно — це кохання, — уже все отримало… Воно захоплення й вдячність.

Задоволення

Усі хочуть отримувати задоволення. Але головне задоволення отримуєш тоді, коли всі отримують задоволення від того, що ти його отримуєш.

Звідки приходить любов…

Існує лише дві причини, з яких людина закохується.

Перша — захоплення якістю, яку хотів би розвинути в собі: бажання бути схожим, навчитися теж так… або радість упізнавання: і я такий самий! (що в суті про одне — любов за Цінну якість характеру, здатність.
Друга — вдячність за переживання своєї ЦІННОСТІ поруч з певною людиною.

Наприклад: поруч із цією людиною Я почуваюся потрібною, коханою «супержінкою». І часто відбувається ототожнення стану з цією людиною, звідси чіпляння, ревнощі тощо. А він просто каталізатор, стан — це ТВОЄ досягнення! Цей досвід уже є ти. Це не він, це ТИ чудова.

От і виходить, що в основі 2-х причин лежить одна — ЛЮБОВ ДО СЕБЕ ЧУДОВОГО. До свого вищого Я. Прагнення до самовдосконалення своєї природи.
А іншим дякую, вони маячки на шляху пізнання й розкриття себе.

Немає ніяких чиїхось половинок — це романтична ілюзія. Просто парні стосунки допомагають розвиватися. Стимул рости й змінюватися. Різні етапи свого життя ми проходимо з різними людьми. Усі вони наші вчителі.

Усім дякую — за уроки любові до себе.

Священні?

Так, вважаю, «Ми» сильно заблукали.
Є тема для обговорення — Технічний прогрес і Еволюція два протилежні напрями!?

Поясню: у деяких «відсталих» племенах люди психологічно й емоційно зріліші та без невротичних комплексів. У нас у цивілізованому суспільстві людина все життя залишається важким підлітком, а при перевірці її емоційний вік рідко перевищує 2-3 роки, часто це взагалі немовляцтво…

Можливо, що й сам прогрес — це наслідок хронічної незадоволеності буттям, тобто конструктивний невроз. І скільки б не йшло людство шляхом технічного прогресу, до головного не наблизиться… щастя немає — «фальшиві ялинкові іграшки»… невроз він і є невроз.
Людина споконвічно істота глибоко релігійна, але не в сучасному розумінні слова релігія. Для Людини споконвічно здорової Життя, Смерть, Секс, Їжа — САКРАЛЬНІ — СВЯЩЕННІ.

Раніше й у «відсталих» племенах людина проходила протягом свого життя низку посвят… до яких її довго готували. Це давало їй можливість особисто пережити містичний досвід ПЕРЕХОДУ… Вона «вмирала» й «народжувалася» новою. А плем’я програвало містерії богів і героїв, чим знову відтворювало початок космогонії. Первинні Архетипічні сюжети трапляються на всіх континентах! Вони одні й ті самі!

І ця глибока потреба пережити драму героя живе й у сучасної людини, але витіснена в підсвідомість. Художня література — це продукт витіснення в підсвідомість непрожитих базових потреб людини в причетності до Життя — Священного!
Так, так, є священна Лють, священна Любов, священний Біль, священна Смерть — Трансформація!

Сучасна людина страждає й помирає багато разів.
АЛЕ! не народжується заново! Бо всі її страждання НЕУСВІДОМЛЕНІ, а раз так, то безглузді й не ведуть до трансформації.
Деформована істота — сучасна людина цивілізована, і потребує рихтування.

Сахіс /Лист із приводу/ 13.04.2009

Жити танцюючи

Якщо ти побачиш людину, що самотньо стоїть на узбіччі життя, і захочеш запросити її на танець, переконайся, що в неї в штанях ноги, а не протези, інакше вона слушно звинуватить тебе в жорстокості. Виявивши, вільно чи невільно, те, що вона намагається приховати, щоб вважатися повноцінною, ти наживаєш собі ворога.
Танцюй з тими, хто може собі дозволити цю радість — жити танцюючи.
Наталія Валицька, осінь 2006 р.

Бажання грошей

Те, що робить одна людина, інша може повторити.

Гроші не є самоціллю, і можливості, які вони відкривають, теж не мета. Якщо дивитися глибше, за все це, стає зрозуміло: ЗАДОВОЛЕННЯ — ось чого хочуть люди.
Ні грошей, ні сексу, а саме того, що за цим, — задоволення. І гроші, і секс обіцяють задоволення потреб, але не гарантують задоволення. Потреби бувають різні: в їжі, в теплі, у спілкуванні, у схваленні, у визнанні, в самореалізації… Є потреба в диханні… і задоволення будь-якої з них має приносити насолоду. Насолода — це злиття сутності з потребою.
АЛЕ проблема в тому, що люди розучилися отримувати насолоду від життя. У багатьох цей механізм зламаний, його треба лагодити. Коли ця здатність відновлюється, життя налагоджується, а гроші в усьому цьому відіграють досить умовну роль.
Я не вірю, що людина хоче грошей.
Ну а якщо не дивитися глибоко, то, звісно, всі хочуть грошей і сексу, і ще бог знає чого…

Втративши причинність…

Втрата причинності відбувається у зв’язку з проваленими цілями та несхваленням (осудом) себе собою або себе іншими. Людина втрачає віру в те, що ВОНА причина всього, що є в її житті. І її причинність мутує. Мутує або деградує поступово. Чим менше вона вірить у те, що вона причина подій свого життя, тим більше її бажання бути причиною чужого життя, чужих почуттів, чиїхось радощів, а ліпше Любові (до себе: «де ж те серце, що полюбить мене….») або в гіршому разі чиєїсь печалі, образи-провини, болю чи розчарування — «усе ж я не порожнє місце».

Багато що може витримати людина, але тільки ніколи не погодиться, що вона порожнє місце, що її немає. Вона відчуває, що це не так. Ще вона не впевнена, але передчуття змушує шукати докази. Вона — Є! І Вона це доведе! А єдиний спосіб довести це собі, для більшості, — це бути причиною змін і спостерігати їх, щоб переконатися: так, це через мене, отже, я є. Лише для того, хто знає напевно, лише сам Творець або Господь Бог може просто спостерігати, він і так причина всього. І той, хто полюбив людей як продовження самого себе, так само переживе причетність до діянь «людців», спостерігаючи їх, стане співтворцем і побачить себе в тому.
Валицька 2006 р.

ШАМАН

Я бігла листям дерев
на крилах своїх очей, роняючи думки
в небо, де мене поки ще не було.
Спека, хмари стоять над травою
і між ними Любов…
Я пішла слідами своєї душі
услід за нею, мені треба наздогнати
її за всяку ціну,
але дуже тихо, щоб не сполохати метеликів
з її вій і зазирнувши їй в очі зникнути
Упізнавши Себе.
І більше не буде жодних «аби»
Просто Жити …

Наталія Валицька