Враження Акули з Тіньового боку

Подорож до Царства Тіней

… Події перед цією подорожжю (чи все-таки семінаром-містерією?) і під час неї складалися якось самостійно, практично без моєї участі. Лада Турія /Хвацька Акула/

І спочатку змінився «командний склад» ведучих, і якось дивно утворилася група учасників – із дуже різних міст і дуже різних часів. Були й «бувалі-знаючі», і зовсім новенькі, а не було тих, кому (на мою думку) неодмінно варто було б поїхати, і вони ніби збиралися, але… Як зазвичай буває – «батьки-діти-коханці-собаки (чи коханці-собачки J)-робота-гроші (яких немає на такі заходи)». Загалом, пояснення й відмовки цілком звичні J, і зрозуміло – що це лише відмовки. І хоч людина декларує, що «Ось як мені погано живеться! І як би хотілося, щоб усе було на краще…», однак – якщо змінювати, то навіщо так швидко-то? Може, ще потерпіти – авось воно саме якось розсмокчеться. Без участі «страждальця».

Загалом – склалося все так, як мало скластися. І, узявши за горло своє загартоване різноманітними практиками й тренінгами Его, а на спину – рюкзак, я таки опинилася в карпатському селі з дуже неблагозвучною назвою та фантастичної краси краєвидами.

Я вже була в цьому місці й на подібному семінарі. І припускала, що там буде в його програмі. І – трохи побоювалася: а раптом моє Его викине якусь таку штуку, що я знову на невизначений час піду в якусь жорстоку аскезу для його вгамування??

Однак – усе пішло зовсім не так, як я боялася J. Від моменту нашого приїзду в дерев’яний затишний будинок із банькою, що стоїть на березі при злитті двох карпатських річечок, і до останнього відбитка мого черевика на снігу біля мальовничого дерев’яного ж паркану навколо двору цього будинку – це була найчистіша імпровізація. Хоча (як мені відомо) жодна хороша імпровізація неможлива без досконалого володіння майстерністю. А це якраз і було. Тому й порадувала ця містерія, що була так НЕподібна до розписаних і обкатаних, технологічно й технічно правильних тренінгів, із правильними словами, з масою ярликів і точним дотриманням інструкцій.

Ці сім днів були просто життям у високій концентрації ПРАВДИ. І слава Богу, що в ведучої Наталії Валицької вистачило сміливості й досвіду цієї правди дотримуватися й усіляко її культивувати в людях нашої групи.

У результаті сталося ПЕРЕОБРАЖЕННЯ. У багатьох (не в усіх, звісно – різний у людей ступінь готовності до переображень-то). Але, як кажуть, «хвилі пішли».

Цікаво було спостерігати, як люди знімали маски, під якими були в кого – ще одні «личини», в кого – обличчя, в кого – Душі… Іноді було непросто тілу, іноді – почуттям, іноді закипали мізки від неможливості «перетравити» такий обсяг інформації такої «щільності» та чистоти. І спали всього по 4-5 годин, а спати не хотілося-то… Цікаво тому, що було дуже, і душевно. І їжа була незвичайна – без солі, з масою спецій, і навіть сироїдну кухню було спробувано (виявилося – незвично й дуже смачно).

Було смішно – коли обирали імена для Тіней. Було страшно – коли доводилося здаватися на милість своїм «господарям» в одній з практик. Було навіть боляче, коли доводилося бути щирими на 200 відсотків – і з самими собою, і перед іншими. І все це було дуже ГЛИБОКО.

Кожен з учасників дійшов туди, куди зміг дійти на нинішньому етапі життєвих змін. Головне – це було БЕЗ НАСИЛЬСТВА й вимог «Краще! Вище! Швидше!». У результаті якраз і вийшло, що – краще, ніж очікувалося. І Тіні були раді: їх було багато, і вони періодично змінювалися – в одного й того самого «господаря» їх могло з’явитися кілька. І для всіх них знаходилося місце й час.

Ще були походи в гори, і купання в гірській річці з «молодильною водою» – такий собі «обряд хрещення» в новому образі. І пошук видінь у горах, де можна було навчитися БАЧИТИ, а не просто дивитися на красу й думками бути десь у пивбарі J. І радість тілесного контакту в майже дитячій практиці, схожій на гру «купа-мала». І шаманська подорож, звідки дехто виніс вельми значущі подарунки й підказки. І танці, і медитації, і бійки, і обійми, і сльози, і голоси – справжні, грудні…

Ніби якась невидима сила увійшла в цей будинок, і оселилася в ньому на ці сім днів. І її частину взяв кожен з нашої групи.

І я підозрюю, що звати цю силу – Любов.

Тому що будь-яка дія (як би дивно, моторошно, дико чи прекрасно вона не виглядала), в основі якої лежить Любов, – зрештою призводить до ще більшої Любові.

А отже – жити варто. І – Світло й Тінь якось помирилися, зрозумівши це…

І ось за це розуміння – дякую. Мені, Валицькій, хлопцям із нашої групи, Карпатам, духам і ще-комусь-там, кому потрібна ця подяка.

Лада Турія /Хвацька Акула/

Світа Фененко /Вередлива Болонка/

Процеси інтеграції йдуть своєю чергою. Я додому до мами не поїхала, і не хочу їхати, поки не відчую, що я до цього світу заново звикла і до нової себе в ньому. Хлопець мене приймає з усіма моїми змінами, ОМ.

У мені прокинулася «Болонка». Вона мене потягла по магазинах і трохи оновила гардероб. Геть сіру нудну училку!!!! Усміхнуло, що я в магазині біжутерії стала розповідати й показувати, як носити і куди чіпляти якісь няшечки-рюшечки-прикрашечки.

Знаючи себе раніше, я б здивувалася й сказала, що такого зі мною ще не було. Радує новий досвід. Вчуся любити й приймати себе та своє тіло.

Ладо, люба, якщо нескладно – надішли, будь ласка, рецепт сироїдної штучки з кунжуту. Дуже хочу таку зробити ))) І борщ теж )))))

Фото я майже всі виклала в альбом зустрічі ВКонтакті.

До швидких зустрічей!

Обіймаю! Світа.