Як дивно, що це слово стільки разів промовляють, не чуючи, ну просто хочеться наполягти – поДОРОГа – це ж від слова ДОРОГА – ДОРОГИ.
Шлях в інший етнос, це дуже про мисливську стежку всередині – і тут на полюванні вдається спіймати себе на своїх фіксованих уявленнях: «ну як так можна жити?»
«Ну це ж неможливо!»
– хочеться вигукнути, дивлячись на дітей, що граються на березі Гангу серед останків недогорілих людських тіл, дивлячись на умови побуту чи шлюбні обряди дуже-дуже інших для нас країн – «диких народів». Або споглядаючи мега-фрески в стилі «камасутра» – вигукнеш «це ж так інтимно-відверто і ось – на всю стіну храму». А богиня Калі з намистом із черепів, що танцює на розпанаханих тілах – ось вона, богиня! Ритуали жертвопринесень у Непалі, і цей наддобрий народ навіть не має у своїй мові частки «НЕ» – ці закривавлені впродовж тижня вулиці, всупереч усім уявленням, не роблять цей народ агресивним.
А які зразки копіткої тонкої роботи по дереву і каменю! І це на таких площах, що часом хочеться спитати: як майстрові вистачило життя на це, не те що терпіння! Подібні красоти, парадокси, контрасти й крайнощі просто виносять мозок європейській людині – представникові західної культури. І виникає в кожного мандрівника свого часу вигук: треба ж, і так можна, і отак – і виникає в цьому усвідомленні розширений погляд на правила, підвалини й заборони, і лущиться все наносне.
Так відновлюються істинні цінності.
І що ще дивовижно – подорожі іншими країнами роблять людину патріотом своєї країни!
Раптом! Саме раптом виникають два полярні прагнення:
- бажання подорожувати знову і знову, і глибоке розуміння
- любов до своєї культури.
І це природно – людина після такого паломництва/пригоди розширюється і всередині, і зовні. Це можливо тільки якщо реально своїм тілом пройти ці стежки, своїми очима, вухами, шкірою торкнутися вітру цих місць.
Такого розширення не трапляється від перегляду фільму чи читання статті.
« – Я полюбив свою батьківщину – Україну, коли почав їздити в Індію!» – Каже мій друг – Саша Індія, фахівець із країн південно-східної Азії, що вже 13 років проводить паломництва країнами Сходу.
Екстрим-подорожі це, мабуть, найтрансформативніша галузь.
Тут дивовижно чесне поле для еволюції. Це робочий майданчик – реаліті-пригода своїх внутрішніх і зовнішніх кордонів. Безсумнівне розширення з виходом на свої нові горизонти.
Чого тільки може дати сходження у великі гори – це не кабінетна репетиція в психотренінгу, цей досвід береться тілом, диханням, кістками і стає точкою квантового стрибка, або точкою неповернення. Людині просто не вдасться після такого впасти в жалість до себе чи в депресію, чи в критику, і колишні «проблеми» раптом починають її ж дуже смішити.
Це реабілітує знання про те:
- хто ти,
- чого хочеш і
- куди живеш
А що ще потрібно? Щастя?
– Щастя стільки, скільки зможеш!
Фото в тексті Юрія Бірюкова – відомого фотографа, мандрівника, альпініста, співавтора подорожі в НЕПАЛ до Евересту, провідника по Південній Індії, фахівця з країн Південно-Східної Азії та Африки.
