Стаття від Слави Гусєва.
Якщо запитати мене, куди веде розвиток сучасної цивілізації, я відповім якомога цензурніше: назад, у жіночий статевий орган. Туди, звідки всі прийшли. Звучить дивно? Спробую пояснити свій погляд на еволюцію людини. Коли зароджується людина, вона перебуває в дуже своєрідному стані: у неї все є, але вона нічого не може зробити сама. За неї все робить хтось зовнішній. У даному випадку — мама.
Чи може людина розвиватися в такому стані? Звісно, ні. У її розвитку немає жодної потреби. Усе й так надходить до її організму. Що відбувається зі свідомістю дитини в животику в мами? Точно не знає ніхто. Офіційно вважається, що кора головного мозку повноцінно вмикається приблизно через два тижні після народження. До цього їй немає потреби повноцінно вмикатися. Свідомість не розвивається. У моїй картині світу людське життя присвячене вимушеному рухові людської свідомості від материнського аспекту: «усе є і нічого не можу», до батьківського: «нічого немає і все можу». Від стану свідомості тварі до стану свідомості творця. Від небуття до буття. Від невідання до відання. Від безпорадності до могутності. За моїми уявленнями, така дивовижна можливість надана кожній людині. Але чимось дуже солодкий такий спогад — коли нічого не можу і все є. Станіслав Гроф називав цей стан першою перинатальною матрицею свідомості. Квазірай! За моїми уявленнями, практично увесь розвиток техногенної цивілізації присвячений одному фундаментальному завданню: відтворити стан першої перинатальної матриці — коли хтось зовнішній робить за людину все. До чого призведе такий розвиток, очевидно — якщо ви подивитеся на стариків цивілізованого світу. Саме вони відображають майбутнє такого напряму розвитку. Чи можна вважати живою людину, яка не може існувати без приєднаних до неї трубок, що забезпечують життєдіяльність? Вона наполовину людина — наполовину машина. У цьому світі існують мільйони людей, які не можуть існувати без прийому різних нібито ліків. Яка різниця, як виглядає трубка, що тягнеться до апарата, — у вигляді гумового шланга чи у вигляді хімічної сполуки, яку обов’язково треба приймати з певною періодичністю — інакше ефект буде такий самий, як при відключенні шланга. Медицина цивілізованого світу намагається чинити з людським організмом так само, як мама з дитиною, — від неї просто надходять певні речовини в кров дитини, які його за нього регулюють. Дешево і сердито. Іноді не дуже дешево – але все одно сердито. До чого призведе розвиток такої медицини? Напрям розвитку очевидний. Тіло просто замінять. Зроблять його з чогось. Те, що мене в таких випадках цікавить: як така медицина планує поводитися з душею? Чи можна вважати живою людину, чий мозок живе, а душа давно покинула цей світ? Те, що безумна медицина вважає хворобами, з якими вона намагається боротися, насправді просто батьківський аспект Всесвіту. Як би дивно не звучали мої слова – по суті така медицина бореться з Творцем. Недарма Папа Римський закликав віруючих не пити ліки.
«Той, хто намагається завадити промислу творця, вхопившись за його сокиру, – ризикує залишитися без пальців» – сказав Лао-цзи багато тисяч років тому.
Усі інші соціальні інститути цивілізованого світу — поводяться так само, як медицина: вони краще за людину знають, які знання їй необхідно отримувати, які податки платити. Мама знає краще?
Хтось уже добре підмітив, що головне завдання науково-технічного прогресу – замінити саму людину. Чим потужнішу й високорозвиненішу Систему створює людство, тим більшою мірою починає страждати від її впливу. Тісно в животику. Хочеться чогось свого: своїх думок, виборів, дій. Хоча б свого законного, нічим не зарегульованого нежитю. Бунт у склянці води. Мені дивно про це говорити, але в моїй картині світу: цивілізоване людство витрачає незмірні, колосальні зусилля для того, щоб відтворити ситуацію першої перинатальної матриці: усе є і нічого не можу. Стан у животику в мами. І при цьому ніхто з тих, хто докладає цих зусиль, не цікавиться тим, як до цього ставляться душі цих людей. Навіщо чути душу? Адже не дай Боже жити почнеш… Є інший шлях розвитку цивілізації — розвиток людської свідомості. Прощання з материнським аспектом — рух назустріч батьківському. Це набагато важчий шлях — оскільки на такому шляху кожному доводиться робити свої власні зусилля. Нікого іншого не попросиш. Це як вчитися ходити. Чиясь підтримка можлива, але ворушити доведеться своїми ногами. Велика мама завжди готова дати свою любов і сили для такого руху.
Мені дивно, коли люди сприймають батьківський аспект Всесвіту як караючий. З таким поглядом на речі можна почати боятися своїх вчинків, думок, зусиль. «Мамо – візьми мене назад, я дуже боюся Тата!» Але ж батьківський аспект якраз і вимагає власних думок, вчинків, зусиль. Часто, коли я підписую свою книжку, пишу: «Будь-які проблеми, зокрема й хвороби – це просто згорнуті крила. Нехай Ваші будуть завжди розправлені!»
Ті цивілізації на цій планеті, які пішли таким шляхом розвитку, — мають зовсім інших стариків. Сильних, мудрих, знаючих. Свого часу я доїхав до Перу, бо виявив, що мені дуже бракує когось, хто старший і мудріший за мене. Старших навколо багато — але вони всі потихеньку деградують, як заведено в нашій мамостворювальній культурі. Перетворюються на немовлят. Повертаються до першої перинатальної матриці. Їхні поради — ведуть туди ж. Назад у животик до мами.
Одна моя знайома розповіла, що побачила жебраків-стариків в Індії, які сиділи на березі Гангу. Вона жахнулася від цього видовища. Один зі стариків відчув її стан. Він підійшов до неї й обійняв її. Раптом ця жінка відчула, що в цій людині багато здоров’я, мудрості й спокою. Тоді як у ній, значно молодшій, багато хвороби, сум’яття й страху. Що їй не варто хвилюватися за цього старого. Їй варто подумати, до якої старості рухається вона.
Ось, мабуть, і вся історія. Я вже писав про те, що материнський аспект здається простим і легким, а батьківський – важким. Вибачте, що зараз повторюся. Люди часто, зустрівшись із батьківським аспектом у своєму житті, сприймають його як покарання. Будь-який виклик — це не покарання, це момент вибору, який доводиться робити людині. Чи хоче вона розвивати свою свідомість чи дозволяти їй деградувати?
PuraVida. З усією моєю любов’ю. В’ячеслав Гусєв. IDI
Посилання за темою:Дві медицини Наше Перу
Фільм за темою: Прекрасна Зелена.
Ілюстрація – кадр із фільму: «Матриця»
PS Дуже хочеться додати це посилання: Куряча матриця
